ЖИВИЙ У ПРАВДІ ВІКОВІЙ, В ПІСНЯХ І СЛОВІ ЗАПОВІТУ

 

Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей, у ненависть і погорду, а віру в Бога у зневіру і песимізм.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори...  Таким ім’ям для нас, українців, є ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже 200 років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.

Тарас Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх 47-и років він 24 роки був кріпаком, 17 років – невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною.

І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний «Кобзар», написав декілька томів прозових і драматичних творів, став Академіком Академії мистецтв. З його мистецької спадщини збереглося 835 творів живопису і графіки. Є дані про 270 втрачених і досі не знайдених творів.

З стежками його досить короткого та непростого життєвого шляху познайомилися присутні літературно-музичної години «Живий у правді віковій, в піснях і слові Заповіту», яка відбулася в читальному залі «Публічної бібліотеки ім.Л.Новиченка», присвячена 210-річниці від дня народження вірного сина України – Тараса Шевченка.