ГОЛОДОМОР НА ЛИПОВОДОЛИНЩИНІ У СПОГАДАХ ОЧЕВИДЦІВ

 

Все далі від нас відходять події страшних 1932-1933 років. Та правда історії невмолима. Хоч би скільки б не замовчувалися ці події, свідкам і жертвам тих далеких років не стає краще. Страшна пам'ять про ГОЛОДОМОР проривається крізь десятиліття і волає до нащадків: «Не забувайте цю Голгофу історії, це страхіття ХХ століття!». Ніде в світі не зафіксовано голоду, подібному тому, який випав на долю однієї з найродючіших країн. І саме для того, щоб голодні роки більше не повторилися, «ковиряємося» ми в болі рідних і близьких безневинно вбитих голодом жертв.

СПОГАДИ ОЧЕВИДЦІВ…

КЛЕЦЬ ІВАН ІВАНОВИЧ, 1928 року народження, мешканець смт Липова Долина.

Ховали хліб, де хто міг. Борошно опускали на дно колодязів. Закопували серед поля, заволочували, а місце засівали. Проте «буксири» навіть там часто знаходили. Із дна глибокої ями викидалася глина, ось по рудій плямі на чорноземі і виявляли схованку.

Підводи «буксирів» майже завжди супроводжував плач дітей і голосіння жінок. Під’їдуть, бувало, до школи і запрошують учнів п’ятих-шостих класів: «Поїхали, хлопці, куркулів розкуркулювати!». Завжди знаходилися такі, хто злазив на воза і допомагав виносити із хати добро. Разом із «буксирами» працювали і морально деградовані працівники сільської бідноти. Вони снували по хаті, вибираючи щось із одягу чи хатнього начиння. Не звертаючи уваги на тужіння, забирали собі те, на що накидали оком.

Від напасті не рятувало ніщо. Забравши «лишки», сім’ю виганяти із хати, вікна і двері забивали. Добре, як із часом передадуть все це комусь, а нерідко піде садиба на дрова.

А в цей час під самі куполи засипана зерном стояла на горі у Русанівці церква, ломилася від збіжжя державна зсипка. Повний хліба був сільський клуб. Але, мабуть, вказівка була дуже сувора, бо ніхто і жмені не отримав із цих запасів. Аж у липні, коли до нового врожаю залишилися лічені дні, особливо нужденним стали виділяти хліб у мінімальній кількості.

Всі із нетерпінням чекали жнив. Але природа, здавалося, відцуралася від нещасних людей. На зміну дощовій весні прийшло гниле літо. Селяни із надією поглядали на хліба. Ось вони вже половіють – можна буде косити.

Багато хто не витримував і йшов на поле різати колоски. Небезпечна це була затія. Об’їждчики легко ловили виснажених людей, їх чекала трагічна участь. Часто вже після жнив можна було бачити дітей, які вервечкою поспішали на поле. П’яти-шестирічні діти в супроводі старшого на два-три роки ішли збирати колоски на прибраному полі. Маленькими пальчиками зернину до зернини складали до малесеньких торбиночок.