СКОВОРОДА: ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО УКРАЇНСЬКОГО МАНДРІВНОГО ФІЛОСОФА

 

«Мандрівна академія», «людина-університет» своєї епохи. Це про Григорія Сковороду. За життя він не видав жодної книги. Натомість читачі його шукали самі, масово читали та цитували, переписували рукописи та пропагували їх. Про нього у  творах згадував сам Тарас Шевченко: «Кругом листочки обведу та й списую Сковороду».

Видатний український філософ-містик, богослов, поет та  педагог був чи не найцікавішою постаттю історії українського духу. Офіційних даних щодо цієї постаті, яка стала мегапопулярною вже за життя, збереглося небагато. Натомість є чимало легенд.

МИ ЗІБРАЛИ ЦІКАВІ ФАКТИ ІЗ ЖИТТЯ ВІДОМОГО УКРАЇНСЬКОГО ФІЛОСОФА

Ø Народився Григорій Сковорода на Полтавщині у родинні спадкових козаків.

Ø Про точну дату народження світ дізнався лише через 200 років після народження філософа. Саме тоді дослідники віднайшли в одному із листів Сковороди згадку про святкування власного  дня народження.

Ø Григорій Сковорода мав виняткові здібності до навчання. Вже  у 16 років вступив до Києво-Могилянської академії – першого вищого навчального закладу в Україні. Вивчав латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші мови. Грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі.

Ø Проте вищої освіти так і не отримав.

Ø Працюючи педагогом у Харківському колегіумі, мав власну систему оцінювання. Замість балів він писав справжні вироки: «вельми туп», «справжнє безглуздя», «досить гострий», «звєрок востроє» тощо.

Ø Його називають зачинатилем жанру байки.

Ø Писав твори переважно староукраїнською та латинською.

Ø Надавав перевагу особистій духовній свободі. Філософські трактати присвячував переважно етиці. А головним сенсом людського існування вважав самопізнання.

Ø Відстоював права людської особистості в кожній людині, що на ті часи означало сильну демократичну тенденцію. Відкрито засуджував московських гнобителів.

Ø Якось Катерина ІІ забажала побачити вже за життя відомого українського філософа особисто. Він прибув на її запрошення до палацу. Коли зайшла цариця до приймальної зали, всі присутні вклонилися, крім Сковороди. На питання Катерини, чому він не кланяється, відповів: «Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся».

 

АФОРИЗМИ ВІД СКОВОРОДИ

Ø Бери вершину і матимеш середину.

Ø З усіх утрат втрата часу найтяжча.

Ø Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.

Ø Більше думай і тоді вирішуй.

Ø З видимого пізнавай невидиме.

Ø Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.

Ø Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.

Ø Хто швидко приліплюється до нової думки, той швидко від неї і відпадає.

Ø Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу.

Ø Чисте небо не боїться блискавки та грому.

Ø Що швидко запалюється, те раптово гасне.

Ø Більше думай і тоді вирішуй.

СНІД – НЕ ВИРОК!

 

За всю історію людства спостерігалося безліч найрізноманітніших вкрай негативних явищ. Якщо виключити згубні природні катастрофи, а так само нескінченну низку жорстоких кровопролить, які мільйонами забирали людські життя, то найпершим лихом є епідемії смертельних для людини хвороб. Одна з останніх епідемій нашої сучасності була прозвана чумою 20-го століття – синдром набутого імунного дефіцит  – СНІД. Не дивлячись на досягнення нашої прогресивної науки, ми змушені, на превеликий жаль, констатувати, що боротьба з нею ще далеко не закінчена. Факти вперто свідчать, що навіть численні міжнародні та урядові програми по боротьбі з пандемією ВІЛ-інфекції та СНІДу не дозволяють нам ще залишити цю епідемію в минулому.

Оцінивши загрозу, що насувається і можливі катастрофічні наслідки, ще в 1987-му році Джеймс В. Бунн і Томас Неттер, два співробітника з питань громадської інформації, що працювали в Глобальній програмі по боротьбі зі СНІДом при Всесвітній організації охорони здоров’я, запропонували ідею організації Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом. Ця ідея була підтримана. Дата проведення Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом була визначена -1грудня – і вперше відзначена в 1988-му році. Відзначається щорічно з ініціативи ВООЗ, відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН. Символ боротьби зі СНІДом – червона стрічка, без неї зараз не проходить жодна акція в цій області.

Синдром набутого імунодефіциту вперше було зафіксовано в США у 1983 році. Впродовж двох місяців хворий помер. Сьогодні за добу у світі чотириста тисяч осіб заражується цією хворобою.

Збудник — вірус, що має вигляд спіралі у трикутній серцевині. Він носить назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини).

Що таке ВІЛ-інфекція та СНІД

ВІЛ-інфекція – тривала інфекційна хвороба, яка розвивається внаслідок інфікування ВІЛ та характеризується прогресуючим ураженням імунної системи. Потрапляючи в організм,  вірус входить у контакт із  клітинами ДНК господаря. Коли імунна система організму починає виробляти антитіла, вірус тут же генетично змінюється. До того ж, його складно «зловити», так як він «ховається» у внутрішньоклітинному просторі, переходячи в латентну форму.

ВІЛ-інфекція протікає в кілька стадій, з яких СНІД – термінальна стадія ВІЛ-інфекції. Люди, які живуть з ВІЛ (ЛЖВ), можуть прожити в середньому безлікування 9-10 років з моменту зараження. Поступово імунна система слабшає і не може боротися із захворюваннями.

Симптоми захворювання на ВІЛ-інфекцію

Захворювання небезпечне тим, що з моменту інфікування до появи перших явних симптомів може пройти не один рік. На стадії, коли ще немає симптомів, захворювання можна виявити за допомогою аналізу крові.

Перебіг хвороби

Перші симптоми хвороби спостерігаються в середньому через 1,5 – 3 місяці після інфікування. Це так звана гостра стадія ВІЛ-інфекції, і вона спостерігається не у всіх інфікованих. Для гострої стадії характерна тривала лихоманка, схуднення, нічне спітніння, збільшення лімфатичних вузлів. Продовжується недуга 2-3 тижні, і людина нібито одужує, проте вірус залишається в організмі і може інфікувати інших.

Період безсимптомноговірусоносійства триває від кількох місяців до багатьох років (8 і більше). Протягом всього цього часу ВІЛ-інфікована особа почувається здоровою. Проте врешті вірус долає імунний захист і знижує опірність організму. Як наслідок, розвивається СНІД, який проявляється інфекційними хворобами, найчастіше це тривалі запалення легень (пневмонії), туберкульоз, вірусні хвороби (оперізуючий лишай, герпес, цитомегаловірусна інфекція), у деяких хворих розвиваються пухлини чи ураження нервової системи. Хвороба тягнеться кілька років, людина виснажується і гине.

Як передається ВІЛ-інфекція і яка її профілактика?

Вірус міститься практично у всіх біологічних рідинах людини: крові,  спермі, вагінальному секреті, передсіменній рідині, грудному молоці і т.д. Зараження відбудеться у тому випадку, якщо вірус потрапить або у кров людини, або на пошкоджені слизові.

Незахищений статевий контакт. Навіть якщо ви довіряєте партнеру, він не може і сам знати, що хворий. Дуже важливо розповісти про важливість захищеного сексу дітям і підліткам.

Повторне використання ін’єкційного обладнання після людини, хворої на СНІД, а також нестерильних інструментів. Якщо ви прийшли в салон краси, щоб зробити пірсинг чи тату, не соромтеся поцікавитися, якими інструментами вам будуть це робити, попросіть показати, як інструменти стерилізуються. Якщо можна, принесіть свій одноразовий інструмент для виконання тих чи інших косметичних процедур. Це стосується і манікюру, педикюру і т.д.

Дітям поясніть, що ні в якому разі не можна на вулиці піднімати шприци та інші предмети, що колють, бо вони можуть бути небезпечні!

Недотримання елементарних правил особистої гігієни. Є речі, які суто індивідуальні. Це – зубні щітки, приладдя для гоління – предмети, на яких можуть бути залишки крові хворої людини.

Вірус може передаватися від матері до дитини під час вагітності, пологів і годівлі грудьми.

СНІД не передається:

Хоча ВІЛ вражає весь організм, до цього часу не доведена можливість інфікування через піт, сечу, кал, сльози, слину, оскільки кількість вірусних частинок в цих рідинах надзвичайно мала для зараження. Хвороба не передається побутовим шляхом: через повітря при чханні, кашлі, при спільному проживанні, роботі в одному приміщенні, користуванні посудом. Не треба боятись подати руку чи обійняти інфіковану і хвору людину, не страшні також дружні поцілунки, якщо на губах відсутні виразки чи тріщинки. Безпечним щодо зараження ВІЛ є спільне відвідання місць громадського користування – лазні, сауни, басейну, туалету. СНІДом не можна заразитись у громадському транспорті.

СНІД ще не переможений, – ось чому нам так важливо навчитися слухати тих, хто опинився по той бік біди.

ГОЛОДОМОР 1932-33. ПАМ'ЯТАЄМО

ГОЛОДОМОР

ЗАБУТТЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ

 

Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України. Головне у діяльності бібліотек громади по відзначенню чергової річниці Голодомору і вшануванню пам’яті його жертв – донести правду сучасникам про цю трагедію.

Сьогодні в «Публічній бібліотеці ім. Л.Новиченка» була проведена година-реквієм «Забуттю не підлягає» для суб’єктів пробації та представника Роменського районного сектору №1 філії Державної установи «Центр Пробації» провідного інспектора – Людмили Лаврик.

90-ті роковини ГОЛОДОМОРУ

ГОЛОДОМОР НА ЛИПОВОДОЛИНЩИНІ. СПОГАДИ

 

СКОРОХОД НІНА ІВАНІВНА, 1928 року народження, мешканка смт Липова Долина

Я 1932 року майже не пам’ятаю, якось в пам’яті не відклалося. А от 1933 рік пам’ятаю набагато краще. Було тоді страшне горе. Бувало, ідеш по вулиці, то тут, то там лежать пухлі, голодні, ще живі люди. Вони просять їсти, а ти їм нічим не можеш помогти.

Наша сім’я була велика: батько, мати, брат і нас три сестри. Були ми бідняками, землі не мали, тому розкуркулення нас обминуло. Люди в гімнастерках забрали деяке збіжжя, але залишили корову, яка й була деякий час нашою годувальницею. Але її досить скоро прийшлося дорізати, тому що вона просила їсти, а де брати, як і самим не було чого!

А як прийшла весна, то їли вже все, що було придатне в їжу. Мама пекла дуже добрі оладки з липового листя. Я знаю, дуже багато людей помирали від того, що об’їдалися зеленню. Страшне лихо пережили ми в ті прокляті тридцяті роки. Якщо нашу сім’ю голод, спасибі Богу, обійшов, то сусіди з обох сторін померли всію. Вони були середняками, мали землю, була корова, кінь, багато птиці. їх розкуркулили, забрали все, з голоду вони і померли. Навіть могилки немає, всіх хоронили в одній ямі. А нашу сім’ю найстрашніше минуло, усі залишилися живі. Дай Боже, щоб усе було добре!  

ЧИРВА ФЕДІР ІВАНОВИЧ, народився 1923 р. на хуторі Шатравине Липоводолинського району. Вища освіта. Під час Голодомору навчався в Липоводолинській школі.

У часи Голодомору моя сім’я складалася з п’яти чоловік: батько, мати і нас троє. Мені було тоді дев’ять років, тому події того часу пам’ятаю досить добре. Я навчався в Липоводолинській школі, де давали нам якийсь супчик на перерві між уроками. Так ми, дітки, виживали.

Дуже страшне було тоді. Ще в цей час люди потерпали і від холоду. Жили ми на хуторі Шатравини, це нашого району. Сім’я наша була бідняцькою. Корови, коня чи реманенту у нас не було. Батьки працювали у колгоспі. їм, як і нам, їсти давали раз у день, так і вижили. Нам, дітлахам, їсти хотілося постійно, що де знайшли, те й укинули в шлунок. Дома їсти було нічого. Оті буксири забирали всю їжу, порпалися в закутках, як курка в зерні чи на огороді. А їсти все ж хочеться, от і харчувалися квітами, бур’янами, корінцями рослин...

Найбільше в роки страшного голоду в нашій сім’ї постраждала мати. Була вона, бідна, пухла від голоду, ледве переставляла ноги. Добре пам’ятаю страшний випадок: зайшли буксири до нас у хату, батько з матір’ю якраз збиралися в колгосп на роботу, стали вимагати, щоб батько здавав хліб. Ми плачемо, говоримо, що в нас немає, тоді вони вистрілили в стелю, крикнули нам, чому ж до цього часу ми живемо, і зібралися йти. А тут на столі побачили декілька колосків і почали забирати. Мати не віддає, плаче, так вони її кулаками відштовхнули. Стоїть, бідна, біля покуті, очі хусткою витирає, а ми обхопили її руками та тремтимо від страху. Батько нічого не міг вдіяти – влада ж.

Так морили голодом, що страждало все живе. Іще пам’ятаю, як вела жінка корову. Сама ледве ноги переставляла, і корова ледве йшла, а тоді упала. Господиня за нею, щоб підняти, та й лягла поряд. Жах!